Палац Потоцьких: історія палаців у Львові, Тульчині та Івано-Франківську

Мандруючи Україною, легко заплутатися. У Львові кажуть “палац Потоцьких”, у Тульчині теж, а в Івано-Франківську знову те саме. Приїжджаєш на Черкащину подивитися на палац Шувалових у Тальному, аж екскурсовод і там згадує Потоцьких. То скільки ж їх насправді й куди зрештою їхати?

І ні він нічого не вигадує. Потоцькі були одним із найбагатших магнатських родів Речі Посполитої. Сотні міст і сіл, власні війська, будівництво з розмахом усюди, де мали землі. Те саме Тальне належало їм майже століття, з 1725 по 1823 рік, а до Шувалових перейшло в придане через доньку Станіслава Щенсного.

Але справжніх родових резиденцій, за якими їдуть туристи, три – у Львові, Тульчині та Івано-Франківську. І долі в них склалися геть різні.

Хто такі Потоцькі – історія відомої родини та її резиденцій в Україні

Раз уже про них мова, варто розібратися, звідки взявся цей рід і чому його сліди розкидані пів Україною.

Почалося все в Малопольщі, а до Галичини Потоцькі перебралися в XVI столітті, перший документ із печаткою Якуба Потоцького датований 1535 роком. Далі рід стрімко пішов угору, давши воєвод, гетьманів і старост. А їхнім гербом стала Пилява з девізом “Щит протиставляй щитам”.

А от ключ до всієї плутанини з палацами ховається в родинному дереві. У XVII столітті спадщину поділили між синами Станіслава Потоцького на прізвисько Ревера. Андрій отримав землі на Галичині й заснував Станиславів, теперішній Івано-Франківськ, а від Фелікса пішла тульчинська лінія на Поділлі. Тому палаци будували не просто родичі, а різні гілки одного дерева, з різницею в століття.

Постаті серед них траплялися неоднозначні. Станіслав Щенсний, власник Тульчина, увійшов в історію як один із лідерів Тарговицької конфедерації 1792 року, яка відкрила шлях до поділу Речі Посполитої. А от Альфред Потоцький, будівничий львівського палацу, дослужився до намісника Галичини й навіть очолював уряд Австро-Угорщини.

Палац Потоцьких у Львові

Саме цей палац сьогодні найвідоміший, і саме сюди щодня приходять сотні людей. Хтось за мистецтвом, хтось за архітектурою, а хтось просто зробити світлину на тих самих сходах.

Історія

В 1822 році, коли Потоцькі придбали ділянку на вулиці Широкій, теперішній Коперника. Перший палац тут звів архітектор Ігнатій Хамбрез, скромну двоповерхову будівлю в стилі класицизму. Та вже за кілька десятиліть родину вона перестала влаштовувати, і в 1860-х її просто розібрали.

Новий палац замовив Альфред Юзеф Потоцький, намісник Галичини й колишній прем’єр-міністр Австро-Угорщини. Будівництво розтяглося на роки й завершилося близько 1890-го, тільки сам граф до цього не дожив. Він помер 1889 року, тож роботи закінчував уже його син Роман.

Родині маєток належав до 1939 року. Потім прийшли радянські часи, і в розкішних залах розмістили спершу Інститут геології та геохімії, а згодом міський РАЦС. Ціле покоління львів’ян одружувалося саме тут, під позолоченою ліпниною.

Архітектура

Проєкт створив французький архітектор Луї Альфонс Рене Довернь, а вже на місці його доопрацювали львів’яни Юліуш Цибульський та Людвік Бальдвін-Рамулт. Тому палац і не схожий на решту львівських будівель, це французьке бароко доби Луї XIV, майже цитата з паризьких резиденцій.

Ззовні впадає в око симетрія й стриманість, а придивившись, можна побачити на фасаді родовий герб Потоцьких. До комплексу входили не лише житлові приміщення, а й конюшні, каретні та флігелі для прислуги, бо жила родина на широку ногу.

Що всередині

Палац Потоцьких усередині вражає навіть тих, хто бачив чимало музеїв – мармур, позолота, ліпнина, настінні розписи й цінні породи дерева.

Зали палацу Потоцьких мають власні назви:

• Блакитна колись була їдальнею;
• Червона слугувала для прийомів;
• Дзеркальна, найефектніша з усіх, була танцювальною, є рояль.

Саме в ній за радянських часів працював РАЦС, і тут зареєстрували шлюб близько 130 тисяч львівських пар. Збереглися й кабінет Ордината, тобто робочий кабінет графа, та каплиця з іконою Львівської Богородиці XV століття, найдавнішою в місті.

Найбільшу славу має парадна сходова клітка. Мармурові сходи з кованим поруччям і величезним дзеркалом стали чи не найпопулярнішою локацією для фотографій у Львові, і чимало відвідувачів купують квиток саме заради цього кадру. Утім, дивуватися нічого. Заради вдалої світлини люди й сотні кілометрів долають, як-от до Тунелю кохання в Клевані.

Та справжня цінність трохи інша. На другому поверсі розгорнута колекція європейського мистецтва XVI-XVIII століть:

• Якопо Цуккі;
• Софонісба Ангішола;
• Ян ван Скорель.

І, звісно, Жорж де Латур, один із найзагадковіших французьких художників свого часу.

До слова, ці інтер’єри палацу свого часу оцінили й кінематографісти. У “Трьох мушкетерах” він зіграв маєток маршала де Тревіля, і виглядав переконливо, бо декорацій майже не знадобилося.

Палац сьогодні

Нині палац належить Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Крім постійної експозиції, тут регулярно відкривають тимчасові виставки, проводять квест “Зооморфні мотиви в інтер’єрах Палацу Потоцьких”, де відвідувачі шукають зображення тварин у ліпнині, а ще влаштовують концерти класичної музики.

Цікаве чекає й надворі. Подвір’я таке просторе, що колись на ньому вільно розминалися вісім карет, а на воротах збереглися вензель Альфреда II Потоцького та графська корона. Територія доглянута, тож прогулятися приємно навіть без квитка. Шкода лише, що ефектні сходи з тильного боку перекриті. Та відвідувачів пускають через парадний вхід.

Позаду палацу на гостей чекає парк мініатюр, відкритий у 2010 році. Архітектор Ігор Качор відтворив у масштабі 1:50 вісім оборонних споруд давньої України. Зокрема:

• Олеський і Острозький замки;
• львівський Високий Замок;
• оборонну церкву в Сутківцях;
• замок тамплієрів у Середньому.

Дітям тут цікаво, бо всю фортифікацію можна роздивитися згори. А в сусідній прибудові, що лишилася від радянських робіт зі зміцнення фундаменту, з 1997 року працює Музей мистецтва давньої української книги.

Як відвідати

Палац розташований за адресою вулиця Коперника, 15, у центрі Львова, тож дійти сюди можна пішки від площі Ринок хвилин за п’ятнадцять.

Квитки продають на вході й онлайн, є окремі тарифи для дорослих, студентів і школярів, а також знижки для пільгових категорій. А, наприклад, багатодітні родини взагалі безоплатно. Оскільки ціни й графік періодично змінюються, а окремі дні експозиція буває зачинена через підготовку виставок, найкраще перед візитом заглянути на сайт галереї.

Охочі можуть навіть пожити з видом на палац. У будинках поруч, зокрема на вулиці Тихій, здають житло з вікнами на подвір’я, де колись розверталися екіпажі. І в цьому вся принада Львова, де історія не десь у музеї, а просто за твоїм вікном.

Палац Потоцьких в Івано-Франківську

А тепер про найстаріший з усіх трьох і водночас найменш схожий на палац у звичному розумінні. Тут не буде ні позолоти, ні мармурових сходів, зате буде історія, яка починалася разом із самим містом.

Історія

Комплекс заклали в 1672 році, і зводили його аж до 1682-го. Замовником був Андрій Потоцький, гетьман польний коронний і засновник Станіславова, теперішнього Івано-Франківська. До того родина мешкала в дерев’яному мисливському замку його батька, Станіслава Потоцького.

Будували поетапно й руками іноземців. Спершу роботами керував архітектор Франсуа Корассіні, а після 1679 року його змінив Шарль Бенуа. Разом із самим містом маєток лишався приватною власністю родини аж до 1802 року.

А далі почалося те, що й визначило його долю. Будівлю віддали під військовий госпіталь, і працював він тут десятиліттями, аж до 2004 року. За цей час комплекс перебудовували стільки разів, що первісний вигляд загубився остаточно. Дослідники й досі не мають навіть приблизного портрета резиденції. А археологічні знахідки на території датують XIV століттям, тобто задовго до самих Потоцьких.

Що це була за споруда

Будували не просто палац, а palazzo in fortezza, тобто резиденцію-фортецю. Італійський тип, коли розкіш ховається за оборонними мурами.

Триповерховий корпус оточували вали й бастіони, довкола були рови з водою, а всередині подвір’я розбили парк. Мури сягали десяти метрів заввишки, а бастіонів налічувалося вісім.

З того всього до наших днів найкраще дійшла парадна огорожа з в’їзними воротами. Її, до речі, вже відреставрували й повернули автентичний вигляд ще у 2013 році.

Палац сьогодні

Резиденція поволі оживає. Ще у 2010 році під час фестивалю Porto Franko відреставрували підземелля, і тепер там мистецький простір з арт-галереями. А у 2024-му благодійний фонд “Простір інноваційних креацій “Палац”” відкрив у корпусах інтерактивний музей “Місто і зброя”, експозиція якого розповідає, як місто жило під час воєн. Крім музею, у відновлених приміщеннях працюють:

• конгрес-хол;
• студія звукозапису;
• фотолабораторія.

Частину залів привели до ладу за кошти Європейського Союзу. Решта корпусів чекає своєї черги.

Цікавинки чекають і просто неба. На подвір’ї стоїть яскраво розмальований вертоліт Мі-2, який діти обстежують вздовж і впоперек, забираючись у кабіну. Поруч ковані скульптури, створені майстрами до фестивалю ковальського мистецтва, яким славиться Івано-Франківськ. А ще є “Крісло бургомістра” з промовистим написом.

Тож навіть якщо всередину не потрапите, прогулянка подвір’ям того варта.

Як відвідати

Шукати комплекс треба на вулиці Шпитальній, 5, це центр міста. Якщо їдете власним авто, уважно дивіться на знаки, бо просто біля палацу паркуватися заборонено, а вільне місце в центрі знайти непросто.

Розклад найкраще перевіряти в соцмережах фонду, бо пам’ятка живе фестивальним ритмом:

• сьогодні тут виставка;
• завтра концерт;
• післязавтра лекція.

А от територія відкрита, тож пройтися подвір’ям і роздивитися ворота можна будь-коли.

Палац Потоцьких в Івано-Франківську це радше не пам’ятка, а майданчик, який щойно почав нове життя.

Палац Потоцьких у Тульчині

А тепер про той, який називають Подільським Версалем. І назва ця не просто гарне слово, бо свого часу цей палац справді був найрозкішнішою магнатською резиденцією на всій Правобережній Україні.

Історія

Почалося все у 1757 році, коли київський воєвода Францішек Салезій Потоцький звів у Тульчині так званий Старий палац. А от розмах прийшов із його сином, Станіславом Щенсним Потоцьким, який обрав це містечко своєю головною резиденцією.

Новий маєток почали будувати в 1782 році за проєктом французького архітектора Жозефа Ежена Лакруа. Спорудили його на околиці міста, на підвищеному березі річки Сільниці, і масштаб вражав навіть тодішню шляхту.

А далі почалася історія, гідна роману. Станіслав Щенсний, уже одружений, до нестями закохався в заміжню красуню Софію де Вітт. Обоє домагалися розлучень, кілька років жили в цивільному шлюбі, а на честь коханої граф заклав в Умані парк “Софіївку”. От тільки скінчилося все сумно. За однією з версій, граф помер, не переживши зради Софії з його ж власним сином Юрієм.

Після смерті Станіслава Тульчин дістався вдові. А в 1820 році, коли Софія була далеко від Поділля, її двадцятирічний син Мечислав самовільно захопив маєток і вивіз усе, до чого дотягнувся, навіть материні коштовності. Згодом він тікав із в’язниць у Києві, Воронежі, В’ятці та Шліссельбурзі, а зрештою дістався Парижа, прихопивши з Тульчина меблі, картини, зброю й порцеляну.

Що входило до ансамблю

Це був не один будинок, а ціле містечко в мініатюрі. Головний палац із галереями та флігелями обрамляв парадний двір, курдонер, а поруч розташувалися:

• театр, згодом перебудований;
• манеж і стайні, які не збереглися;
• турецька лазня;
• оранжерея та службові корпуси;
• окремий “панський будинок” для приїжджих гостей.

Сьогодні резиденція має статус пам’ятки архітектури національного значення, а сам ансамбль зберігся лише частково. Прикро, бо саме такі комплекси показують епоху цілісно, як це вдалося зробити в Переяславі з українським побутом.

Палац сьогодні

Ось тут і криється головне розчарування мандрівників. Реставрацію комплексу розпочали ще в 1975 році, та так і не завершили.

Ззовні все непогано:

• фасад головної резиденції відновлений;
• парк доглянутий.

І саме такі кадри найчастіше трапляються в мережі. А от усередині гостей чекає звичайна комунальна установа, бо вже понад тридцять років у стінах Подільського Версалю працює Тульчинське училище культури. Тобто розкішних інтер’єрів на кшталт львівських тут не побачити.

Утім, палац живе. На його території щоліта проводять оперний фестиваль просто неба OPERAFEST TULCHYN, і в ці дні містечко з населенням близько 16 тисяч наповнюється тисячами гостей.

Як відвідати

Тульчин розташований у Вінницькій області, приблизно за 80 кілометрів від обласного центру. Дістатися найпростіше через Вінницю, звідки регулярно ходять автобуси, а дорога займає близько двох годин.

Маєток стоїть майже в центрі містечка, тож знайти його неважко. Оглядати найкраще зовні:

• обійти головний фасад;
• пройтися парком;
• подивитися на флігелі.

Всередину туристів пускають не завжди, бо це навчальний заклад. Історія, до речі, знайома. У Чернівцях резиденція митрополитів теж належить університету, і туристичні маршрути там прокладені так, щоб не заважати студентам.

Одне слово, їхати сюди варто з правильними очікуваннями. Побачити позолоту й дзеркала не вийде, зате можна постояти там, де писалася одна з найгучніших любовних історій свого часу.

Тож на питання, який із палаців Потоцьких обрати, чесна відповідь – усі три, тільки з різними очікуваннями. До Львова їдуть за розкішшю, до Івано-Франківська за атмосферою нового життя, а до Тульчина за історією й оперою просто неба. А коли захочеться зовсім іншого боку нашої спадщини, вирушайте до Музею Пирогів у Києві, де замість маєтків хати, вітряки й церкви.